Про створення студентського арт-простору “Крила”

Перед вступом до академії я навчалась в УАЛі (Українська академія лідерства). Це дуже активне середовище, де знайшла справжніх друзів із якими ми досі близькі і постійно спілкуємося. Коли вступила до академії, то думала, що тут буде ще крутіше, планувала зустріти однодумців, з якими ми разом творитимемо мистецтво, працюватимемо у майстернях, читатимемо вголос вірші, робитимемо виставки і питимемо вино. Батьки багато розповідали про свою молодість, студентські роки, тому я спроектувала що і у мене буде так само круто ― класна група і ми любитимемо один одного. Тому величезним розчаруванням було те, що реальність не відповідала цим мріям. Мені зовсім не хотілося приходити в академію. 50% часу їздила Україною, жила в горах чи десь іще, але я майже не бувала в академії.

А під час першого семестру другого курсу ми спробували щось змінити. Разом з подругами почали організовувати спортивні заняття у залі академії. Дженіфер вела аеробіку, а я стретчинг. Пізніше побачили закинуту частину поверху у приміщенні гуртожитку із моїм близьким другом Павлом Дідулою. Ми подумали що зможемо створити тут студентський простір. Це було саме у той період коли я почала замислюватися над тим, чому в академії такі погані умови, чому не працюють вбиральні і штукатурка відвалюється на голову, немає студентського простору, а всім навколо байдуже. Із цим питанням прийшла до нашого проректора з господарської частини. Він сказав, що якщо ми самі тут все приберемо, то можемо щось організувати.

Насправді взаємодіяти з академією доволі складно, і якщо у тебе немає підтримки активних студентів і дорослих людей, які кажуть що ваша ідея реалістична, то навряд зможеш довести це до кінця. Зламатися дуже легко. Після розмови з проректором ми організували першу зустріч-дискусію із організації студентського простору. У нас навіть збереглися афіші. Ми розклеювали їх у НАОМА, Карпенка-Карого, у гуртожитках. Прийшло близько 30 небайдужих людей. Серед них було багато тих, хто навчався у паралельних групах, але ми до тих пір були незнайомі, бо не мали ніяких точок дотику. Мене завжди дивувало, що тут навчається купа творчих людей, які зовсім не мають можливостей познайомитися. Ідея “Крил” ― створити простір для однодумців, активних студентів НАОМА, Карпенка-Карого, інших навчальних закладів. Нам дуже хочеться задіяти навчальні майстерні, які знаходяться тут посередині, але досі не знаю як. Здається, що просто маю прийти у той під’їзд із табличкою на грудях “Я з “Крил”! Приходьте до нас!”, стукати і просто затягувати, тому що переважно люди дуже пасивні і справді складно щось організувати. Більшість дуже не впевнені в собі і не розуміють навіщо це потрібно.

Після дискусії ми влаштували брейншторм, продумали те, як усе організувати, що саме хочемо тут бачити. Я зрозуміла, що без архітектора нам не впоратися. Пішла на кафедру архітектури, з якою у нас взагалі не було ніякого конекту, це ніби інший світ. Так завжди було в академії: три світи ― мистецтвознавці, архітектори і художники. Там познайомилася із дівчиною, яка зацікавилася нашою ідеєю. Вона прийшла на наступну зустріч із своїм хлопцем, який згодом і став нашим архітектором. Ми почали потроху просуватися. Заміряли приміщення, архітектор зробив план. Потім з’явилася думка піти з цими ідеями до міністра культури, яким на той час був Євген Нищук. Він актор, навчався у Карпенка-Карого, і жив колись саме у цьому гуртожитку. Подумали, що йому ця тема повинна бути близькою і зрозумілою. Євген дуже нас підтримав. Пам’ятаю, як готували на колінах презентацію, тоді навіть не мали уявлення як це робити. Ми домальовували якісь позначки на фотках в інстаграмі 🙂

Після зустрічі з міністром, почала рухатися й адміністрація академії. Оскільки це державне приміщення, то тут нічого не можна робити без дозволів, правильної кількості входів-виходів і т.д.. Ми готували кошториси, нам призначили прораба від НАОМА, який почав продумувати ремонт, враховуючи побажання ― де буде світло, вимикачі тощо. Паралельно почали більш концептуально розробляти ― зробили соцмережі.

У той же час почали працювати над створенням студентської ради. “Попереднє покоління” активних студентів провело зустріч із ректором, на якій ставили йому різні провокативні питання, після чого з’явилася ідея створення студентської організації. Вони тоді були на 4 курсі, тож ми, другокурсники, повинні були підтримати і утворити колаборацію. Ми зібралися у їдальні за одним столом, говорили про студентську раду, вибори. З нами було дві дівчини, які взялися разом із юристом розробити статут студради. Особисто я тоді брала у цьому активну участь, щоб легітимізувати роботу “Крил”.